Пеня за невиконання негрошового зобов’язання
 Одним з каменів спотикання в рамках врегулювання відповідальності сторін  за неналежне виконання зобов’язань за договором є різноманітність поглядів на такі поняття, як неустойка, пеня і штраф крізь призму співвідношень норм Цивільного кодексу України та  Господарського кодексу України. Для того, аби дослідити дане питання, звернемося до вказаних нормативно-правових актів.

1.  Співвідношення норм Цивільного кодексу України та  Господарського кодексу України щодо  укладення та виконання господарських договорів

Господарський кодекс України № 436-IV  від 16.01.2003 (надалі - ГКУ) визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно ч.1 ст. 179 ГКУ майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими  Цивільним кодексом України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ч. 7 ст. 179 ГКУ).

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 193 ГКУ до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЦКУ законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Частиною 2. ст. 4 ГКУ передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

 Суспільні відносини щодо укладення та виконання господарських договорів регулюються Цивільним кодексом України  з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

2. Поняття пені за  Цивільним кодексом України
Цивільним кодексом України передбачено такий вид забезпечення виконання  зобов'язання як неустойка.

Згідно ст.549 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 (надалі - ЦКУ)  н еустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

 У розумінні Цивільного кодексу України  пеня  є змінною величиною, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення виконання. При цьому згідно ЦКУ пеня може застосовуватись виключно за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

3. Пеня та особливості її застосування згідно  Господарського кодексу України
У контексті даної статті особливу увагу звертаємо на поняття пені та можливості її застосування за неналежне виконання негрошових зобов’язань в рамках господарських правовідносин. Разом з цим пам’ятаємо, що виконання господарських договорів регулюється Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

 У Господарському кодексі України поняття пені (поряд з неустойкою і штрафом) визначено як господарську санкцію у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГКУ господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Тобто, в розумінні ст. 173 та ст. 230 ГКУ пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати не тільки в зобов’язанні сплатити гроші (грошове зобов’язання), але й в зобов’язанні виконати роботу, передати майно, надати інформацію тощо (негрошове зобов’язання). З огляду на викладене, виникають підстави стверджувати про можливість застосування пені як виду забезпечення належного виконання негрошового зобов’язання.

Однією з ключових правових норм  для обґрунтування можливості застосування пені, як змінної величини, що обчислюється у відсотках від  вартісного вираження неналежного виконаного зобов’язання за кожен день прострочення, є  ч. 4 ст. 231 ГКУ.
Вказаною вище статтею Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зазначена норма права і є тою «особливістю» в розумінні абз.2 ч.1 ст. 193 та ч.2. ст. 4 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість сторін договору забезпечити належне виконання негрошового зобов’язання пенею.

4. Судова практика
 Узгоджуючи юридичні тонкощі договору представникам сторін слід керуватися не тільки власним розумінням тої чи іншої правової норми, але й судовою практикою. Станом на дату написання даної статті судді, згідно з текстом прийнятих ними судових рішень, діляться на тих, які пам’ятають лише положення ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, забуваючи, що вони перебувають в стінах господарського суду і здійснюють господарське судочинство, а також на  тих, які все ж таки користуються у своїй роботі Господарським кодексом України й констатують наступні речі.

Постановами Верховного Суду України від 22.11.10 р. № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. № 06/113-38 встановлено, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч.4  ст. 231 Господарського кодексу України , можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Досить цікавими вбачаються висновки ВСУ щодо застосування пені за невиконання негрошового зобов’язання, якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки (абз.3 ч.2 ст.231 ГКУ).

Згідно абз.3 ч.2 ст.231 ГКУ у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

      Застосування до боржника, який порушив господарське зобов’язання,  санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності  таких  умов:
-  якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;
-   якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;
- якщо  допущено прострочення виконання негрошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу ( постанова ВСУ від 04.02.2014 в справі №903/610/13, від 06.12.2010 в справі № 3-4гс10, від 20.12.2010 у справі № 3-41гс10, від 28.02.2011 у справі № З-11гс11).

Отже, суд  погоджується з законністю  застосування пені  за невиконання негрошового зобов’язання, однак, в рамках абз.3 ч.2 ст.231 ГКУ, обмежує  можливість застосування такого виду штрафної санкції суб’єктним складом.
Дана судова практика стане при нагоді у випадку, якщо однією зі сторін договору є  суб’єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки (як от державне підприємство).

Як бачимо, позитивна практика ВСУ щодо стягнення пені за невиконання негрошового зобов’язання є, а тому відстояти свої інтереси в суді посилаючись на перелічені вище норми права покупцю цілком можливо. У свою чергу постачальнику не слід легковажно розраховувати на можливість уникнення відповідальності обумовлюючи в договорі такий вид штрафної санкції за прострочення поставки, як пеня.

Висновок: сторони можуть передбачити в договорі відповідальність у вигляді пені за невиконання негрошового зобовязання.